Незмінне життя

Хонна

Навколо війна. Всюди кров, жахіття і страх. Ти стоїш, Ти дивишся на це все мов уві снах. Тобі можливо і прикро, Дивитись на це крізь століття життя. І бачити одне і те саме - Разруху сердець, руїни ума. Ти не в силі нічого змінити, Ти не в силах завершити бій. Не можеш ти людям надати ту радість, Любов до життя, і жаданий мир.. Ти можеш тільки дивитись, Можеш плакати або навіть молитись, Ти можеш чекати, Це все що ти можеш. Але війни все будуть, аж поки є страх.. Страх породжує кожна людина, Страх є та сила, що движе машину. Машину життя, яка робить людину людиною. Це замкнуте коло, І розірвати його неможливо. Тож ми продовжимо жити, І дивитись як люлина вбиває людину.

2023-04-08 19:27:49

4

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Хонна

Це теж вірш з тематики вічних, зараз я буду намагатись викладати тільки такі вірші

Відповісти

2023-04-08 19:28:35

Подобається

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

2430

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12437