Щастя

Хонна

Є такий настрій... Щастем його звуть. Так, я розумію, він рідкисний Але не зря йго всі так полюбляють В кожного щастя - різне Кожен щасливий по своєму. Для когось, ранкова прогулянка з собакою Для когось поцілунок коханої. А в когось доведена божевільна теорія. Але чогось, ми всі щасливі однаково. Так, хтось більше чи менше, Але щастя, це почуття одинакове. Для всіх, і для кожного. Але як його описати Не приводячи прикладів? З наукової точки зору? Щось по типу "це все робота дофаміна" Або з точки зору поета Щастя, це коли земля зустрічається з небом. Коли ти знаходишся на тій тонкій межі. Між божевіллям, і божеством. Між раєм й аідом. Можна так описати щастя... Є ще багато розказнів. Але точно ми передати почуття це не можемо. Добре, що хоч його відчуваємо, Щастя це, безтурботне;)

2023-10-21 11:36:07

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Lexa T Kuro

Класссссс! Еммм, щастя - це стан душі, виходячи з твого вірша. Воно неосяжне та накриває, як лавіна, миттєво. Воно швидкоплинне. Щастя у кожного свою - це правда. Нових цікавих натхнень! 👍💫☀️

Відповісти

2023-10-24 04:14:46

Інші вірші поета

Лицар в сучасному світі Νέμεσις (Немезіда) Двадцять четвертий Незмінне життя

Інші поети

Anna Tykholiz

@westofcoast

Женя Закарян

@Evgenia_zakaryan

Йоганн Верес

@Iwan_

Схожі вірші

Всі

Без вагань

МОРГАН РЕЙ

Ми летіли в всесвіт без вагань, Залишивши цей світ сам. Без космічних почуттів, Світ в твоїх очах згорів. І я не я, і ти не ти, Ми залишились в самоті...

8663

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11359