Altanka
Man Vi
Альтанка порожня, лиш тихе повітря Хапає повно́ту несказаних слів Забуті всі лиха, депресії вістря Сягають свідомості чистих голів. Прощання мине, та й забуде цвісти Грибками з брудних розвеселених п'ят. А далі усе! Майбуття твого міста Заманює темінь лиш власних кімнат. І нові стежечки. За ними — весілля. За ними — цілунки, обвиті в любов. Дівчата і друзі, клуби й похмілля По венах тектимуть і знову і знов. Порожня альтанка скрипить, мов чужа Потріскана фарба, і древо гниє. Заскигле тихенько трава-ковила Згадає щасливе й твоє, і моє. Покаже моменти, що сповнені сміху. Останнюю краплю розмов і морів. А поки — вирішуй, велике чи лихо, Що друзів в альтанці ти стріти не хтів.
2018-09-01 08:09:07
7
0
Інші вірші поета
Пожирає затхле до смерті повітря Страх Опіки Пісня
Інші поети
Jasper Zabini
@Jasper28
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5058
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12629