Уклін
Вклонився я тобі, та знав спектакль,
У ньому я не маю happy end’у.
Завіса – знизу, кінчився ансамбль,
А серце моє не зійшло на сцену!
Куліси – захист. «Шансів маєш нуль!» -
Почуло – та й світ за очі подалось.
Ще скільки бід, ще стільки злісних куль
Йому, сердешному, вловить зосталось?
Ех… Спогади… Вони такі терпкі,
Немов вино: ще й ллються так криштально.
Сп’янів від них, забувся вже за ціль,
Яка вона на форму і прохання.
Як жаль? Що жаль? Болить і, ніби, мило.
Не зна, від чого, й що із того буде?
Але ту мить, як вгледів твоє личко,
Напевне, вже ніколи не забуду.
Й не сором це писати!? Правда щира!
Але вважай, як хоч, - і божевільним.
Лише вклонюсь – в очах тих віра,
Що є вогонь надії не єдиний.
І погляд мов солодкий; смак його
Гіркий, на жаль, але і не смертельний.
Але спитати дай у нього самого.
Можливо, я колись до нього верну?..
2018-10-03 21:27:01
10
1