Дим

Man Vi

Сміх у нейронах, Мить, перегони Вже відшукали щасливий кінець. Я — поза бортом Впрост, парашутом Лину за беріг усіх цих сердець. В подихах ловлю В неба щось молю І розумію, що все то — дарма, Може, покажуть В очі. Й розкажуть, Те, що не бачим...Того, що нема... Всі поспішають. Думку гадаю, А чи зупиниться в натовпі хтось. Гляне на все це, Хаос край серця Не заплете вже страх-ниточки рос. Часу в нас обмаль Болі і тромби Крадуть у вен усе місце добра Моє звертання: Люди, чекання Не подарує нічого, крім зла! Дії мов фрукти: Темрява й муки Вкриє їх цвіллю і темною гниллю. Вдумайтесь, люде Добре чи буде Цвяхом пробити наскрізь свої мрії? Маєте все Мало вам ще! Хочете більше, та ліньки самим Встати й піти! Взяти й знайти! Страх залишитись самотнім, мов дим!

2018-10-20 21:38:48

Інші вірші поета

Різнобожжя і чашка Дихання Інтерв'ю Надряпати б на язиці

Інші поети

Dashasafin

@Dasasafin

Ksenia Vinogradova

@ksuhsa

Cammie

@Cammie

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

4213

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12990