Ми (були) птахи
А ми були наче птахи…
Літали, де тільки бажали крила;
Де сіялося веління серця,
Могутність бажання,
Повноцінна анархія руху,
Анархія течій у венах і капілярах,
Анархія світла світочів,
А тепер…
Пов’язані залізяччям,
Що носиться з надписом
Рутина…
Рутина…
Промовляємо з несилою до всього,
Що не співпадає з очікуваннями.
Радіємо найменшому пір’ю,
Котре падає під потилицю –
І лиш кілька метрів залишалося,
Аби в мозок вп’ялося вістря списа
Задля порятунку
від сірості.
А ми були наче птахи…
І небо…
О боги, що із ним стало?
Що це за хмари?
Що це за Сонце!?
Усе не таке і не так!
Кожен,
навіть я,
Усі втратила смак свободи й анархії
Усього,
Що б мало бути у цьому нетверезому стані,
Видуманому природою іще при народженні.
Птахи…
Птахи…
Цим створінням байдуже до монет,
Хіба що сороки заклюють золоті.
Їм не потрібні браслети й жакети,
Пір’я їхнє промовить більше за ці витребеньки.
А що ж тоді ми?
Набір генів і плоті?
Хімія,
Яка викликає реакції,
Звані емоціями?
Тінь від музики й світла?
Тихі кроки
Серед останнього.
Ми робимо їх на потіху тиші,
На потіху собі,
В задоволенням тому,
Що звемо життям.
Колись буде всьому край,
Але там,
Де ми зчинимо злам!
2019-05-15 22:07:42
2
0