Зумій!
Зумій мені розповісти про все,
Чому тебе без подиху несе;
Куди, хто, нащо? – темна таємниця.
Твої зіниці мов перо жар-птиці!
І знать болить бажання про шляхи,
З якими мрієш при сріблястім світлі...
За що жбурляєш в мене муки лихі:
Твоя незрима сила – на руці!
А ти мовчиш, глядиш, тремтиш губами,
Неначе все – це невиправні плями!
Ховаєшся в глибинах своїх суті,
Стоїш в забутотихому покутті.
Потягнуся – відвернешся умить;
Почула б ти, як серце шелестить!
Як плаче за тобою, мов дитина.
Немилая злощасна тая днина,
Коли прийняв і зрозумів усе;
Як усвідомив: почуття несе
До тебе, щільноніжного щита –
Його не в силах підкорити!
Дуель і боротьба!?
То все дарма!
Я лиш в поклоні простягаю квіти.
2018-09-20 09:59:44
5
0