Почуття
Mashka Zelenchuk
Я вже не вірила в кохання, і людям важко довіряла. В житті були лише страждання, Та бути сильною собі я обіцяла. Я вже не плакала ночами, На зло усім я посміхалась. І так минали дні за днями, та сталось так я закохалась. І в один день усе змінилось Моє серце тобі відкрилось Ти подарив мені надію Тепер я лиш про тебе мрію Тобі я серце віддала, Тебе я палко покохала. Немов би з розуму зійшла, Моя душа вогнем палала. А ти зірвав кохання квітку, Знищив наші почуття. Душу помістив ти в клітку, Й навік пішов у забуття. P.s:за чудове продовження вірша вдячна-RAIN
2018-11-20 19:05:43
12
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
Mashka Zelenchuk
@Юрий Соколов файно дякую😊
Відповісти
2018-11-20 20:00:49
Подобається
Hedgehog
Аж пройняло до серця💘
Відповісти
2018-12-01 21:15:40
1
Mashka Zelenchuk
@Hedgehog ой дякую дуже😊😊😄
Відповісти
2018-12-01 21:21:58
Подобається
Інші вірші поета
Ти пам'ятаєш??? Радісний день Втратила назавжди Кохання-страждання
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1754
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11499