Попіл
Тихим тріском згорає у вогні бумага, там – усі мої думки, усі мої слова, які тепер фальшиві і несчасні. Я більше не я, я відмовився від себе.
Перед зеркалом стоїть людина без лиця, можливо все ж вродлива, але бридка, без особистості, без думки й совісті, без жалю й сорому, владна убивати всіх, гай лише накажуть, гай лише наведуть палець, і не важливо вже, чи то мала дитина, чи бабуся. Це ворог, куого потрібно знешкодити, це ворог, тому що він може думати. І лише вбивай, в пошуках себе в цих довгих коридорах, але потім буде пізно, потім, буде, вже кінець...
Залишається лише жалюгідний попіл, після нього нічого вже нема, і вже пізно щось робити... Ти зробив вибір в свою сторону, тепер живи з таким фіналом.
2022-12-27 20:28:02
0
0