Беззаконие
Всё поставил на счастье, которого нет, – Завертела судьба, закружила. Мы швыряем в карман ей кружочки монет, Не до денег теперь, не до жиру. Нам теперь проиграть, как уйти в никуда, И бежит наше время по кругу. Наши спины в прицелах не капель дождя, В заваруху попал с перепугу. Пропадаем, скользя вдоль течения лет, Распадаясь на мелком, не главном. Славу жаждут глаза, ту которой здесь нет, Есть абзац без заглавий бесславный. Но чем больше монет в тот бездонный карман, Пропадают они улетая, Тем быстрее и чётче последний обман – Ни свернуть, ни отпрянуть от края. И все те, кто толкают и смотрят вослед, Вам ведь тоже по нашему кругу. Не искать нам бы счастья, которого нет! И я ставлю на бой и разлуку. И я, словно в последнем холодном бреду, Славлю смерть после горя предательств. Нет, поверь, не бывает святого в аду. Нет законов и нет обязательств.
2022-10-24 06:41:00
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5181
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12866