Нет права на смерть

Михаэль Казакевич

Давид не построил Храма, Хоть собраны были всюду: Колон белоснежных мрамор, Ливанских деревьев чудо. Давид воевал и правил. Царь пролил немало крови. Не смог он нарушить правил, Испортил души здоровье. Быть может врага задушим, Сломаем хребет руками, Но только потом под душем Не смоем с души мы пламя. Как в тире за пульт вы сели. Ракеты готовы к старту. Но только рвануться к цели, Поставлен ваш мир на карту. Не яда змеиным жалом, А просто прильнув к экранам, Не только в бою кинжалом, Нам ненависть души ранит. Сменяются поколенья, Другие страною правят, Возводят богам строенья, Но Бог не пребудет в Храмах. Нет права: "на землю души", Которые кровью льются. Нет права на смерть, не лучше Разбоя огонь революций. Нет права на землю семья, Нет правды, она у Бога. Нестрашно спорить со всеми, Когда ты один, их много. Давид воевал и правил. Царь пролил немало крови, Но честь возведенья Храма, Но только души здоровье...

2023-01-04 02:49:32

Інші вірші поета

Под царским взглядом Туда, где жизнь Не жалко, жалко То ли море любви

Інші поети

Eva Bush

@Eva_Bush_

Анна Грищенко

@ANNA19_

Лео Лея

@lesya_yurp

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11444

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

1743