Поднимая со дна
Ведь история – волны, чьи широкие плечи – А чем выше, тем глубже, вплоть до самого дна – Поднимают и носят с белой пеною вечной Грязь, что спала веками, грязь, что всем нам видна. А история – память о боях и пороках, О казнённых пророках молодых, молодых. А история – знамя и история – похоть, И что есть – уже было: эта жизнь, этот миг. Мы уже воплощались под телами другими, Мы не раз воровали, предавали друзей. А теперь возвратились, чтоб быть преданы ими, Чтоб беспомощным нищим я замёрз у дверей. И мы просто не помним свои прежние жизни, А без них невозможно объяснить этот бред. И нет святости в теле, в языке, нет в отчизне, Ни в иконах, ни в стилях и ни в блеске монет. О проигранных войнах, об открытиях важных, О монархах отважных, их великих делах. Ведь история – сказка, пусть история – праздник, Этот список событий, что отправится в прах.
2024-01-21 07:11:11
0
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11303
Без вагань
Ми летіли в всесвіт без вагань, Залишивши цей світ сам. Без космічних почуттів, Світ в твоїх очах згорів. І я не я, і ти не ти, Ми залишились в самоті...
59
3
8636