За пленённую Дину
Михаэль Казакевич
Крови пролитой капли На святой на земле Возвращаются завтра Огоньками в золе. Родовые сегодня Схватки требуют месть, Начинается бойня, Что не видели здесь. Вот и очередь наша На земле умирать; Как один без приказа Встала в очередь рать. Либо мы, либо с нами, Либо жить, либо нет. А в груди нашей пламя, А в руках наших смерть. За пленённую Дину Шхем умылся в крови. Мы сильны и едины. Или мы, или вы. Только злого не будет Этой сказки конца. Пусть Всевышний рассудит. Девять граммов свинца Вам покажется даром, Нисходящим с небес. Под потухшим пожаром Пепел детский воскрес.
2023-10-25 07:49:46
0
0
Інші вірші поета
Истинная красота умножения Благослови меня тёплыми ливнями Строка пророчица За единую просьбу Его
Інші поети
Роберт Муншфэ
@Robert_Munschfer
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1977
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12133