Совсем без стыда
Михаэль Казакевич
Всё состоит из всего и во всё переходит. Мир не такой, как мы видим сквозь плотную тьму. Время – не вектор, оно не указчик природе. Кружатся души подвластны святому Ему. Сам над твореньем Своим терпеливый и властный, Словно учёный из сказки, создатель чудес, Скульптор с резцом Он, а всё, что родится прекрасно, Грозный властитель судеб человечьих сердец, Быстро скользит в колеснице по имени время Между событий, пронзая прошедшего тьму. Нам не подняться с Тобою к началу творенья, Цели его не постичь ни душой, ни уму. Только прошу одного, утром выйдя из дома, Всласть напитавшись любовью святого огня, Веря, как в сказку ребёнок, в святую бездонность, Не осуди на разлуку смешного меня. Тень обнимая Твою, ухожу в бесконечность. Всё состоит из всего и течёт в никуда. Спит на пороге уставшая добрая вечность. Голый в неё захожу я совсем без стыда.
2023-08-13 06:51:20
0
0
Інші вірші поета
Монолог тени Письмо с фронта Под царским взглядом Только б не было войны
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4533
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1356