За единую просьбу Его
– Пусть уйдёт сын ко Мне, ну а ты возвращайся к сомненьям, Извивайся душою, проси вновь на старости лет. Понимание мира, надежды свои, озаренья – Обнули свою жизнь, зачеркни, будто сути в ней нет. Пусть не дрогнет ладонь, обвивая железное жало, Пусть летят над тобой в синем небе Мои облака. Пусть единственный сын твой не вздрогнет от боли кинжала. Сделай так, как прошу, но не требую Я и... пока. – Вот на гору несём мы огонь и дрова, и всё выше К нам, отец мой родной, та вершина и небо чудес. Почему же я жертву Всевышнему нашу не вижу? – Сам Всевышний укажет на жертву! – воскликнул отец. Капли пота иль слёз да осколки разбитого сердца. Как потом одному вниз вдоль склона скользить и к чему, И на что в том пути опереться, душой отогреться? И на жертвенник тело легло как вопрос: "Почему?" С этих пор ведь готов, а рука, как кинжальное жало. Всё, чего ты достиг, всё, что в жизни дороже всего, На алтарь возложить, ради веры, а это не мало, – Даже пусть не приказ – за единую просьбу Его.
2023-04-03 06:34:21
0
0
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
1411
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11227