Дурман брехні
Есмеральда Еверфрі
Дурман брехні витає у повітрі, Ховаючись між сторінок реклами. Усі слова настільки приторно-привітні, Що страшно зустрічі із вашими думками. Ви з усмішкою вдарите у спину, Із вибаченням витрете клинки. Не знати б вас ні в злу, ні в добру днину, Та у житті бувають помилки. Хоч раз та підсковзнуся на дорозі, Зверну на темну сторону буття. І знов побачу на тривог морозі Всі найстрашніші світу почуття. Холодні вирла препарують душу, Доки уста ведуть у мочарі. До щирості, на жаль, вас не примушу, Натомість розпалю снів ліхтарі. Можливо, в них сховаюсь від обману, Що переплів усі життя вузлами. Та не знайти там ліків від бурану Мрій-планів, пошрамованих прутами.
2020-01-13 15:29:34
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Есмеральда Еверфрі
рядок чи стовпчик?
Відповісти
2020-01-13 16:40:53
Подобається
Есмеральда Еверфрі
Дякую))).
Відповісти
2020-01-13 17:14:03
Подобається
Есмеральда Еверфрі
еммм...ну, не знаю - мені наче підходить))). ще завтра на свіжу голову гляну - може що і зрозумію;).
Відповісти
2020-01-13 17:15:00
Подобається
Інші вірші поета
Ачер Крила Імпровізація Ціна супротиву
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
2651
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11444