Ти сама
Ти сама себе закувала в байдужість,
Що плескається тихо на денці зіниць.
Дзиґар нишком пробив за п'ятнадцяту шість,
І ти знову не маєш часý для дурниць.
Ти навчила себе не тримати людей,
Коли ваші дороги розводить життя.
Сліз не ллєш, не збираєш «на пам'ять» речей -
Їх не треба, якщо вже нема вороття.
Ти в самотність вдягла свої ранки та дні,
Навіть в натовпі вміючи йти проти всіх.
Твої вірші для світу занадто чудні,
Прозу теж зрозуміти ніхто ще не зміг...
Ти себе закохала у тишу і ніч,
Запах книг і мелодії зливи, вітрів.
Залишилась у домі з вогнем віч-на-віч,
Що затишно в комині всю ніч тріскотів.
Ти зростила так мурів багато в собі,
Заховавши довіру, любов і тепло,
Бо вважала, що ці почуття так слабі...
Та признайся собі: А чи варто було?
2020-05-16 09:46:55
15
1