Чи чуєш?
Есмеральда Еверфрі
Чи чуєш: гукає вперед нас Дорога? Хоч раз відчував поклик дальньої-далі? Чи рвалося серце від цього порога, Пройти всі стежки: щасливі й невдалі? Цей Шлях, безсумнівно, загублений в часі: Не має "своєї", "чужої" епохи. І ті, хто на нього стають в кожній расі, Блукають світами віки і ще трохи. Свій кожному Шлях - ним чужий не пройде. І мандри твої вже навік неповторні... Душа кожна спокій тоді віднайде, Коли перешкоди здолає умовні.
2019-05-22 19:46:22
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Asmit Kot
Дуже красивий вірш)💞
Відповісти
2019-05-24 16:59:58
1
Есмеральда Еверфрі
@Asmit Kot Дякую))
Відповісти
2019-05-24 18:50:19
Подобається
Інші вірші поета
Опівнічні запитання Не шукай... Як ляжуть букви Так, я боюся зірватись на крик
Інші поети
Emily Mcbroom
@Lol_books
Аліна Собакар
@alina_sobakar_vz2e
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4763
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4909