Енергозбереження
Есмеральда Еверфрі
Я знов на енергозбереженні, Шукати слів нині несила. Пробач за невмисні обмеження, За те, що мовчить моє стило. Це схоже на вакуум творчости, Даремні тут крики чи шепіт. Останній собі наказ: "Мовчки стій. Хоч стій." Мов сталевий скрегіт. Стою. Світ навколо руйнується (Поки що уявний. На щастя) Не знати, що далі з ним буде, та'? Трима заборона си* впасти. І шторм десь у грудях нуртує, рве, Кидає в сміх, гнівом клекоче. Наразі невміти ридати - зле (Хто ж знав, що колись захочу). 20 травня 2022 Та' - так (діал.) Си - собі (діал.)
2022-10-05 17:48:54
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Таке знайоме відчуття... Ходиш, наче ти, але не ти, Дихаєш, їси і ледве спиш. Розриваєшся на два світи, Розум тут, а в думці вже летиш...
Відповісти
2022-10-05 17:56:08
1
Есмеральда Еверфрі
@Лео Лея влучно сказано)
Відповісти
2022-10-05 18:29:44
1
Інші вірші поета
Прокинься сьогодні вранці За шепіт мрій Опівнічні запитання Facilius (Легше)
Інші поети
Ametyst Li
@Ametyst_Li
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4617
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168