Енергозбереження
Есмеральда Еверфрі
Я знов на енергозбереженні, Шукати слів нині несила. Пробач за невмисні обмеження, За те, що мовчить моє стило. Це схоже на вакуум творчости, Даремні тут крики чи шепіт. Останній собі наказ: "Мовчки стій. Хоч стій." Мов сталевий скрегіт. Стою. Світ навколо руйнується (Поки що уявний. На щастя) Не знати, що далі з ним буде, та'? Трима заборона си* впасти. І шторм десь у грудях нуртує, рве, Кидає в сміх, гнівом клекоче. Наразі невміти ридати - зле (Хто ж знав, що колись захочу). 20 травня 2022 Та' - так (діал.) Си - собі (діал.)
2022-10-05 17:48:54
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Таке знайоме відчуття... Ходиш, наче ти, але не ти, Дихаєш, їси і ледве спиш. Розриваєшся на два світи, Розум тут, а в думці вже летиш...
Відповісти
2022-10-05 17:56:08
1
Есмеральда Еверфрі
@Лео Лея влучно сказано)
Відповісти
2022-10-05 18:29:44
1
Інші вірші поета
Клубок протирічч Тяжко взяти уперше перо Вітер Мені знову не буде боліти душа
Інші поети
Ann Hensel
@d0ntvv0rry
Tasnime Bouchareb
@tasnime_bouchareb
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3813
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11444