Злудопад
Останнім часом все більше набридає ховатись
За масками, штампами, ядом й "крутими кліше".
Світами умовними жити і зрідка жахатись,
Як справжність моя розчиняється в штучних драже.
Дратує та роль, що три роки творилася ревно,
Дивують учинки, думки і токсичні вірші:
Немов у душі щось зламалося, стихло, завмерло,
І шестерні крутять-доламують руки чужі.
Замовчані сльози - з кришталю слів-стріл наконечник,
І очі чомусь захололі, занадто лихі -
Сміятися стало незвично і геть недоречно,
Впізнати себе не вдалось ні на фото, ні в склі.
Зсинілими пальцями пробую знищити мури,
До світла тягнуся, бунтарства здираючи знак.
І тільки підтримка Твоя попри крики похмурі,
Що рвуться із мене, мов спраглий січі акінак,
Дає мені знову вставати, збивати каміння
Із серця, навчатись нарешті літати без ґрат.
Напевно, в суспільстві мій стан наречуть божевільним,
Та це - майже воля, ще тільки (чи вже?) злудопад.
2021-04-21 05:39:45
12
5