Хлесткі слова
Хлесткі слова зриваються із губ, Зароджені у потемках душі, Збивають з тіла вмить фантомний струп, А очі рідні робляться чужі. Безжально нищать підвісні мости Між тим, хто б'є, і тим, хто їх приймає. Один не в силах щось відповісти, А це безсилля мовцю серце крає. Вогненна стрічка тих жорстоких фраз Шмагає плечі, звільнені від латів. Незрима кров стікає з них щораз - Її не повернути, не зібрати... В очах безрадно розквіта образа, Із вуст блідих летить німе "За що?!" Золи́ть* карміном вирубане "разом", Весь світ тускніє, спогади - в ніщо... Тремтять обоє, і обом болить Поранення дзеркальне та глибоке. Одному в жилах слів луна бурлить, У іншого льодів на серці дотик. Золить - те саме, що тліє.
2020-12-20 20:58:47
8
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Есмеральда Еверфрі
Це легко визнати, і легко пам'ятати, Коли керує тілом голова. Коли ж образа розбиває ґрати, То слів уже ніхто тих не пійма. Хоч раз в житті, та виллється випáдком Той трунок, що захований на дні. І, зупинившись, споглянемо з жахом Руїни замість величі одні.
Відповісти
2020-12-20 21:53:28
Подобається
Есмеральда Еверфрі
Ну що ж, на сім завершити прошу Цей диспут. І слова такі пишу Не щоб когось примусити мовчати, А просто всім пора, здається, спати.
Відповісти
2020-12-20 22:13:42
Подобається
Есмеральда Еверфрі
Дякую)
Відповісти
2020-12-21 17:48:07
Подобається
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2491
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4142