Хлесткі слова

Есмеральда Еверфрі

Хлесткі слова зриваються із губ, Зароджені у потемках душі, Збивають з тіла вмить фантомний струп, А очі рідні робляться чужі. Безжально нищать підвісні мости Між тим, хто б'є, і тим, хто їх приймає. Один не в силах щось відповісти, А це безсилля мовцю серце крає. Вогненна стрічка тих жорстоких фраз Шмагає плечі, звільнені від латів. Незрима кров стікає з них щораз - Її не повернути, не зібрати... В очах безрадно розквіта образа, Із вуст блідих летить німе "За що?!" Золи́ть* карміном вирубане "разом", Весь світ тускніє, спогади - в ніщо... Тремтять обоє, і обом болить Поранення дзеркальне та глибоке. Одному в жилах слів луна бурлить, У іншого льодів на серці дотик. Золить - те саме, що тліє.

2020-12-20 20:58:47

8

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Есмеральда Еверфрі

Це легко визнати, і легко пам'ятати, Коли керує тілом голова. Коли ж образа розбиває ґрати, То слів уже ніхто тих не пійма. Хоч раз в житті, та виллється випáдком Той трунок, що захований на дні. І, зупинившись, споглянемо з жахом Руїни замість величі одні.

Відповісти

2020-12-20 21:53:28

Подобається

Есмеральда Еверфрі

Ну що ж, на сім завершити прошу Цей диспут. І слова такі пишу Не щоб когось примусити мовчати, А просто всім пора, здається, спати.

Відповісти

2020-12-20 22:13:42

Подобається

Есмеральда Еверфрі

Дякую)

Відповісти

2020-12-21 17:48:07

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

102

16

4016

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168