Хлесткі слова

Есмеральда Еверфрі

Хлесткі слова зриваються із губ, Зароджені у потемках душі, Збивають з тіла вмить фантомний струп, А очі рідні робляться чужі. Безжально нищать підвісні мости Між тим, хто б'є, і тим, хто їх приймає. Один не в силах щось відповісти, А це безсилля мовцю серце крає. Вогненна стрічка тих жорстоких фраз Шмагає плечі, звільнені від латів. Незрима кров стікає з них щораз - Її не повернути, не зібрати... В очах безрадно розквіта образа, Із вуст блідих летить німе "За що?!" Золи́ть* карміном вирубане "разом", Весь світ тускніє, спогади - в ніщо... Тремтять обоє, і обом болить Поранення дзеркальне та глибоке. Одному в жилах слів луна бурлить, У іншого льодів на серці дотик. Золить - те саме, що тліє.

2020-12-20 20:58:47

8

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Есмеральда Еверфрі

Це легко визнати, і легко пам'ятати, Коли керує тілом голова. Коли ж образа розбиває ґрати, То слів уже ніхто тих не пійма. Хоч раз в житті, та виллється випáдком Той трунок, що захований на дні. І, зупинившись, споглянемо з жахом Руїни замість величі одні.

Відповісти

2020-12-20 21:53:28

Подобається

Есмеральда Еверфрі

Ну що ж, на сім завершити прошу Цей диспут. І слова такі пишу Не щоб когось примусити мовчати, А просто всім пора, здається, спати.

Відповісти

2020-12-20 22:13:42

Подобається

Есмеральда Еверфрі

Дякую)

Відповісти

2020-12-21 17:48:07

Подобається

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

2486

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

1628