Осінній шлях
Осіння позолота вкриє шлях На сотні верств. Навколо ні душі. Зчорнілий посох знову у руках, А кроків ритм зливається в вірші. Вітри, мов невидимки-пустуни, Зривають плащ із задубілих пліч. Позаду стихнув відгомін струни, Залишивши із степом віч-на-віч. Зсивілі хмари кубляться до сну - Сьогодні сонця не було й не буде. Дістану аркуш, злегка ним струсну, Й запишу те, чого боюсь забути. Химерні тіні в танці оживить Палке багаття і, забувши втому, Я розтягну цю фантастичну мить На жовтня ніч, згадавши тишу дому. Їдкий туман розгонить рештки слів, І новий день, позбавлений від марень, На чоботах пилюгою осів, Лиш тіло зрідка ще тривожать шрами.
2020-11-29 07:30:17
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Есмеральда Еверфрі
І вам дякую за теплі слова😉
Відповісти
2020-12-20 21:40:37
Подобається
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15607
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5762