Ти знаєш, що ти не вічний?
Есмеральда Еверфрі
Ти знаєш, що ти не вічний, І тут на землі усе Має присмак швидкотічний? Ти задумувався про це? Твої мрії і бажання - Вони цінні лише тобі. Ну а роздуми і вагання - Їх не візьме ніхто собі. Ти не зможеш з собою забрати Після смерті свої надбання: Славу й владу - на таке там чхати; Та й багатство помчить в небуття. Лише дух твій піде у вічність - Там завжди є лиш два шляхи: Пекло й рай, або злоба і милість. Ось такі-то стоять терези. Ти знаєш, що ти не вічний, Але можеш змінити усе? Обери лише шлях незмінний, Той, що зве тебе не в лихе.
2018-04-21 14:36:19
10
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Есмеральда Еверфрі
дякую)
Відповісти
2020-08-31 06:20:37
Подобається
Інші вірші поета
І кожен бореться... Приготуй мені кави... Такою ніколи не стану ми з тобою
Інші поети
Anna Shevchenko
@iamshevchenko
Схожі вірші
Всі
Нарисую солнышко :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
1640
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11493