Дарма

Есмеральда Еверфрі

І дарма, що часом тобі робиться важко. Це лиш світ. Проти тебе лиш світ. Шлях митця ти не знав, якщо не було страшно, За життя, за любов, за трудів твоїх плід. Ти малюєш картинку наступного кроку, Та не так, дуже часто не так. Справді йдеш по поверхні реальності моху... Наче птах, обезкрилений птах. І блищить слова міць, кличе в серці струна... І тремтиш. Ти від того тремтиш. Не зробити удар, не підняти клинка - Звук не можеш дібрати. Бурчиш. Біг на місці забрав увесь залишок сну І втомив. Невимовно втомив. Зупиняєшся, пишучи фразу одну: «Сам знайшов, сам беріг, сам згубив» І дарма, що часом в тобі квітне туга. Тільки ти. Проти світу лиш ти. Честь ще біла, і совість, на диво, суха. Йди вперед. Без повернення йди.

2019-08-23 17:36:30

20

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Есмеральда Еверфрі

@Лія Антонова ахахах, ты очень интересно обработала, что все, кроме начала сбилось с ритма😉. Не знаю, возможно;). Как-то мне звучит как должное, но еще позже перечитаю, когда этот вариант забудется). За начало спасибо😊.

Відповісти

2019-08-23 18:20:43

Подобається

Лія Антонова

@Есмеральда Еверфрі по факту нужно только концовку чуток поменять и будет то что нужно. Всего 4 строчки последние.

Відповісти

2019-08-23 18:24:54

Подобається

Есмеральда Еверфрі

@Лія Антонова спасибо) проверю обязательно).

Відповісти

2019-08-23 18:47:22

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3938

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

1909