Дарма

Есмеральда Еверфрі

І дарма, що часом тобі робиться важко. Це лиш світ. Проти тебе лиш світ. Шлях митця ти не знав, якщо не було страшно, За життя, за любов, за трудів твоїх плід. Ти малюєш картинку наступного кроку, Та не так, дуже часто не так. Справді йдеш по поверхні реальності моху... Наче птах, обезкрилений птах. І блищить слова міць, кличе в серці струна... І тремтиш. Ти від того тремтиш. Не зробити удар, не підняти клинка - Звук не можеш дібрати. Бурчиш. Біг на місці забрав увесь залишок сну І втомив. Невимовно втомив. Зупиняєшся, пишучи фразу одну: «Сам знайшов, сам беріг, сам згубив» І дарма, що часом в тобі квітне туга. Тільки ти. Проти світу лиш ти. Честь ще біла, і совість, на диво, суха. Йди вперед. Без повернення йди.

2019-08-23 17:36:30

20

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Есмеральда Еверфрі

@Лія Антонова ахахах, ты очень интересно обработала, что все, кроме начала сбилось с ритма😉. Не знаю, возможно;). Как-то мне звучит как должное, но еще позже перечитаю, когда этот вариант забудется). За начало спасибо😊.

Відповісти

2019-08-23 18:20:43

Подобається

Лія Антонова

@Есмеральда Еверфрі по факту нужно только концовку чуток поменять и будет то что нужно. Всего 4 строчки последние.

Відповісти

2019-08-23 18:24:54

Подобається

Есмеральда Еверфрі

@Лія Антонова спасибо) проверю обязательно).

Відповісти

2019-08-23 18:47:22

Подобається

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

3495

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12208