Ти

Есмеральда Еверфрі

Ти сховала всі рани на самому дні Своїх омутів листопадово-сумних. Пальці грають мінорні акорди сумні, Котрих час відібрати у тебе не встиг. Ти зуміла забути про власну печаль, Що закована, спутана струнами слів. Без вагання крокуєш в незвідану даль Шляхом тих, кого світ так і не зрозумів. Ти навчалась з усмішкою йти по життю, Навіть знаючи про неминучість падінь. Ловиш вітер волоссям й, віддавшись чуттю*, Уявляєш небачену ще височінь. Ти тримаєш удар, ігноруючи біль, Ігноруючи силу-силенну образ. Хай часом із вуст сипляться перець і сіль Поміж стриманих, злегка холодних тих фраз. Тільки темної ночі, закрившись одна, Гірко плачеш від в книгах прожитих страждань. Забуваєш про сталь, відчуваєш сповна, Що самотність - не завжди найкраще з бажань. *чуття - тут в значенні "інтуїція"

2021-01-02 08:29:52

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Есмеральда Еверфрі

дякую) і так, про самотність я знаю дуже добре, ми з нею давні друзі))

Відповісти

2021-01-02 09:32:30

Подобається

Есмеральда Еверфрі

дякую)

Відповісти

2021-01-02 10:06:15

Подобається

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3725

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11353