А знаєш...

Есмеральда Еверфрі

А знаєш, нас покинуть ще не раз, Всі ті, чиї ми здійснювали мрії. І раптом перетворимось в баласт Для тих, кого тягнули з безнадії Угору. Нам ніж у спину встромлює не брат Чи ладо*, хоч весь час здавались ними. У них серця, на жаль, граніту шмат, Та й душі їхні бачаться пустими, Мов прірва. І, знаєш, до людей нести добро Так боляче, й здається, що даремно Рвеш жили чи приймаєш під крило, Бо знищують, бо втоптують на дно Безжально. Ти дивишся на тих, хто без вагань Іде по головах, а часом і «по трупах», Все думаєш, що може твій вогонь Слід в меч перетворити, всім на острах І помсту. А знаєш, нас підставлять ще не раз, Бо їх інакше просто не навчили. Та якщо зникне світло з-поміж нас, То значить, в світі людяність вже вбили Назавжди. *ладо - архаїзм. Означає коханий, милий, «світло моїх очей» і т.д.

2020-04-08 06:10:09

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Есмеральда Еверфрі

спасибо. Решила немного поэкспериментировать.

Відповісти

2020-04-08 09:34:44

Подобається

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

1599

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11444