Я не боюся...

Есмеральда Еверфрі

Я не боюся жити тут і зараз, Але боюсь залишитися тут... І тої ще помилки: зайвий раз Змінити напряму життя кут. Я не боюся бути «як один», Але боюся стать одною з тих, Виконує хто згубний життя плин, І щоби плин мого життя не стих. Я не боюся бути лиш одна, Але боюся гнати всіх від себе. І самоту я можу випити до дна, Але яка із цього користь тут для тебе? Я не боюся начебто нічого, Але поглянь лише у серце Ти мені Й побач: страхаюся усього... Я дякую, що бережеш від того, що в тіні. Я дякую, що завжди розумієш, Й допомагаєш йти лише вперед. Любов'ю Ти своєю грієш, І бережеш Ти кожен мій секрет... ~09.06.2018~

2018-06-16 09:27:44

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сумна Королева

Красиво.)

Відповісти

2018-06-16 09:42:18

Есмеральда Еверфрі

@Сумна Королева дякую)

Відповісти

2018-06-17 09:01:26

Інші вірші поета

З Новим Роком Шлях правди Ідейний батл Осінній шлях

Інші поети

Baby

@nono5432

bandagemaniac

@bandagemaniac

alvahmara

@alvahmara

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4650

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

2597