Чорна зоря
Есмеральда Еверфрі
Чом чорний - то журба, нещастя й лихо? Чим завинив цей колір і коли? Чому він - Смерть, що впевнено і тихо Усім говорить: «Твій вже час, пішли»? Чому на нього звісили всі біди, І болі приписали заодно? Чия то воля та чиї суди Його закинули на честі дно? Крім упереджень наших, доказів нема Його безчестя чи бодай злоби. Та сила звички крізь віки трима Цей образ: чорні муки і гроби... І так, і сяк: лиш норми і стандарти, Керують світом попри рух вперед. Закон Драконта, як і звички Спарти, Туманить зір, із мізок топить мед. То чи стає душі вогонь виною, Лише тому, що сяє не усім? Чорна зоря не володіє мною, Якщо вона - мій прихисток і дім...
2019-06-25 12:44:30
10
0
Інші вірші поета
Запитай у запилених книг Коли здасться А знаєш... Вихідний
Інші поети
Arif Babatinca
@arif_babatinca
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11444
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3938