ПОШЕПКИ
Я пошепки тихо кажу про любов,
Яку я тобі даруватиму знов.
Невпинно ціную присутність твою,
Ось тут я прозорий біля тебе стою.
Примарою будь, будь моїм сяйвом,
Обіймами будь на краю,
Де темряви дотик такий неохайний,
Де ми загубилися в білім раю.
Буду сенсом твоїм, тим самим світанком,
Дощиком тихим і солодким цим сном,
Зливою, морем та затишком лісу,
Берегтиму для тебе кришталеву росу.
Буду безоднею твоїх думок,
Вітром в спекотній, самотній пустелі,
Де ми торкнулися зірок удвох,
Де вірність розбивається об скелі.
Я хочу в обійми, у твої думки,
Разом ковтати повітря кохання.
Бажаю так сильно єднання: я – ти,
Зустрілись обидва, як коханці – востаннє.
В співавторстві з : @Ruslan_Korzh
Самотність ніколи не зникне з мого життя.
Це відчуття втрати частини себе, а можливо й цілого себе - яке переслідує мене протягом майже десяти років.
Я талановитий, сумний, агресивний, втомлений, амбіційний, цілеспрямований, та водночас в мені така порожнеча, яку неможливо заповнити чимось.
Вона, як чорна діра, що з'їдає кожен промінь світла, кожну світлу, живу часточку, яка потрапляє всередину.
Можливо скоро вона з'їсть й мене повністю.
Самотність — це вибір, якого я не обирав.
Коментарі