ПРИТУЛОК ВІРИ
Крапає сонце під ноги,
На окроплену кров'ю дорогу.
Порізи геть до коліна,
Зате я "Поплічник надійний".
Краплі сузір'я на тремтячих повіках,
Межі прощання й любові довіку.
Втомлена, спрагла, червона вода,
Лийся рікою, як дзвінка струна.
В душу, що йшла "куди треба"
Для друзів, рідних, але не для себе.
Усі ці дороги... Аби не сумували,
Мозолі? Вони так себе розважали...
Слово "Пробач" - немов крок до прірви,
Поміж дерев, де притулок віри.
Відлік зізнань, що породжують дії,
Даруючи тишу, де серце німіє.
Глядячи в очі собі лепетів:
Я допомагаю! Я не застиг!
Зараз, хвилину, без мене не зможуть.
В них рана від куль! А ти подорожник...
В співавторстві з @Sam_littail
"Пам'ятаєш наш перший поцілунок?
Цей крок був хибний для кожного з нас, адже цей дотик став крахом наших світів. Чи думав ти про те, що, якби цього не сталося, щастя все ж таки завітало в наш дім?
Ти пам'ятаєш мої очі, що в благанні сліз проводжали тебе в останню путь, за межі цього світу на зустрічі нового, незвіданого, та незнайомого.
Найважче рішення для мене було жити далі, наперекір долі, всупереч усьому.
Мені було важко знаходити в собі сили посміхатися, тоді я носив окуляри, що приховували мою печаль та смуток.
А він з'їдав мене...
Розправляв мої мізки, руйнував, вбивав всередині.
Кожна зустріч це надбання, втрата — покарання.
Отож, я знайшов себе, та втратив тебе.
Кожна втрата — це зустріч з собою, та прощання з минулим.
І настав час попрощатися, та жити далі.
Не без тебе, а в думках та серці з тобою."
Лист перший. Для тебе Д.
Коментарі