НОА

“Випий цілий всесвіт з моїх вуст,

Ти найважча із моїх спокус.”

Ноа… Хлопець з очима, в яких можна потонути, захлинутися в його темних водах, відчути темряву віддаляючись від світла. Вони ніколи не брехали, не боялись показати свою слабкість. Він сміливо міг піддаватися почуттям, немов стихії, первородній та рідній, тій, котрій можна довіряти та стрибати в вир без роздумів та вагань, знаючи, що визирнути вже більше ніколи не зможеш. Його довірливість була безмежною, і можливо саме вона завдавала йому найбільшого болю. Цей смуток та туга в його очах виблискували, немов яскрава свічка, що на обрії планети світить всім, хто цього потребує.

– Мамо, після того, як Еллі пішла мені щодня здається, що повітря не вистачає, що я задихаюся й ось-ось помру. Знаєш, немов весь світ згас в одну секунду, перестав існувати, розчинився…

– Любий, синку, відпускай все, що болить — воно не варте того, все зміниться. Все обов'язково станеться так, як цього хочеш ти. Просто мрій вільно!

– А якщо я по цей час хочу побачити її?

В людині так багато різних граней та інтонацій душі, всі вони такі особливі, чужі, проте в чомусь схожі — в наших силах змінити все, чим ми можемо володіти. А всі хто каже, що це брехня — обманюють самі себе. Сміливі завжди мають щастя, а ті, хто зійшов з дистанції нічого, лиш розчарування та ненависть до самого себе.

Ноа завжди був змушений брехати: мамі, друзям, але він завжди був чесним з Еллі, і можливо, саме це й було найважливіше в їх спілкуванні. Він хотів здаватися сильним, непохитним, немов Еверест, що так важко підкорити. Його щирість та відкритість, чесність перед нею, яка була спроможна підкорити серце кожної.

Еллі боялася відкритися повністю перед незнайомцем. Всередині неї були такі рани, що не давали про себе забути. Кожного разу, коли вона хотіла сказати щось важливе, гострий біль, фантомний, але водночас такий справжній нагадував про себе. Фантомні болі демонструють себе по-різному: хтось втративши руку, або ж ногу відчуває біль кінцівки, якої немає. А хтось втративши кохану людину проживає, та відчуває цей спектр негативних емоцій не в силі підкорити їх, здолати. І це далеко не слабкість, це — випробування.

– Я міг би бути кимось важливим для цього світу, або ж сірою безпосередністю, але вирішив бути з тобою. Тому, що ти і є мій світ.

Життя це черговість рішень, які ведуть до одного кінця. Не важливо прожили ми життя купаючись в грошах та дорогоцінностях, чи працювали в якомусь барі, наливаючи чарку клієнту. Не важливо, що було до цього і що буде після. Важливо бути собою. Справжнім, не ідеальним, грайливим та сумним. Проживати кожну роль з гідністю, попри втому, на неймовірну жагу закінчити цю виставу. Адже наше життя і є вистава — нескінченно довгий серіал, в якому кожному відведена своя роль, місія.

Ми все одно підемо з цього світу, як і прийшли. Самотні та розгублені.