ЗНАЙДИ СВОЇХ ТА ЗАСПОКОЙСЯ

НОА

“ Знайди своїх та заспокойся. Знаєш, напевно ця фраза найбільш відверто-фальшива з усіх, що я колись написав, але я вклав в неї стільки правди, скільки її є в мені. Це не була брехня заради твого порятунку чи блага, це була правда з девіаціями, викривлена, поранена. Я вклав в ці слова всю свою душу, яку програв в нерівній боротьбі з тобою. Красти чужі речі — погано, але мені здається, що в цьому і є вся твоя сутність, саме в цю ваду я закохався вперше написавши тобі. Я чекав того моменту, коли хтось вкраде моє серце і це сталося…

Очікував, що в тобі знайду спокій, який так довго шукав в людях, знайду притулок всім своїм страхам та перемогам, зможу розділити з тобою те, що так хотів віддати.

Знайду те, що не знаходив в потоці людей, серед срібла і золота, не розгледів. Я хотів вкрасти кожну твою сльозу і віддати все, що тримаю до тепер в собі.”

P.S. Лист всім колишнім, і тим, хто рано чи пізно від мене піде.

Березень 2016 року був одним із самих складних періодів для Ноа та Еллі. Після того, як вони розірвали стосунки, кожен залишився наодинці зі своїми потворними відображеннями знівеченого серця, немов кожен з них був відірваною половиною одного цілого. Навіть погляд в дзеркало здавався нестерпно болючим, немов шкіру твого тіла щось обпікає, тисячами лез нівечить її не залишаючи живого місця.

Половиною всього, що було важливо для кожного, як повітря, яким дихають люди, або ж морем в якому можна потонути від його краси, яка захоплює.

Кожен ранок Ноа починався однаковісінько, немов він попав в день Бабака. Прокидаючись в холодному поті, до його тіла прилипало простирадло в яке він огортався під час сну, і голова була заповнена тисячами питань, на які він не міг знайти відповіді. Ховався у своєму будинку від лишніх поглядів людей, немов у фортеці, куди б не пройшли ні любов, а ні будь-які інші почуття. Це був прихисток, в якому він заховав себе справжнього, розбитого, самотнього.

Всі закохані на відстані покинуті. Ноа відчував себе дуже самотньою людиною, неначе він останній хто вижив на землі і його перебування добігає кінця.

– Що означаю я у твоїх очах,

де попелом розсипалося листя.

Де дим був на твоїх вустах,

де лиш уламки мого міста.

Хлопець обожнював поезію, вона лилася з нього рікою, коли він читав вірші улюблених письменників. Ноа завжди шукав в цих словах, буквах, реченнях свій порятунок, ту маленьку червону ниточку за яку можна зачепитися та визирнути з цієї непроглядної глибини та жити…

Жити так, щоб бути щасливим кожної миті, щоб відчути весь смак життя, його аромат, забарвлення. Жити, щоб не було страху бути невизнаним, чужинцем, виродком, а бути своїм — серед своїх. Вдихнути на повні груди, бігти по галявині, відчути запах свіжоскошеної трави, спів птахів, та тепло сонячних променів.

Напевно в цьому і є сенс всього життя, в пошуку своїх.

– Я закохався у твої слова і їх значення, як море закохане в небо відображаючи свої почуття на своїх хвилях, таких близьких, але таких самотніх.

Середня тривалість життя хвилі всього декілька секунд, але в ці декілька миттєвостей вона відчуває себе занадто важливою для цього світу, частиною великого плану, який покірно виконує, як ранковий Намаз в Ісламі, або ж молитву вдови про покійника, без якого вона не в змозі повноцінно жити.

Ноа вже двадцять сім, а він досі не відчув себе тією хвилею, однією з тих мільйонів, яка ніколи не закінчується, постійно трансформується, видозмінюється, відроджується.

Кожен вечір за філіжанкою ароматного чаю він писав вірші про те, що здавалося йому важливим. Про любов та вірність, про те, як важливо цінувати кожну мить.

І тільки посеред цих рядків він відчував себе по справжньому живим, нестримним, холодним північним вітром. Відчував себе феніксом — відроджувався, міцно ставав на крихкі ноги та рухався вперед — до світла.

Хлопець часто згадував про Еллі, яку бачив тільки на фотографіях. Закохатися в пікселі, немов в живу людину, уявляючи, що колись буде можливість обійняти її, і не отримати від цих сподівань нічого. Це здавалося таким безглуздям, божевіллям. Невже можливо любити ту людину, яку ніколи не бачив? Що це за форма залежності, що приносить стільки болю та дискомфорту?

Кажуть, що любов дістається тим, хто програв, всі лузери втішають себе цією думкою. Потрібно ж якось виправдати свою немічність та провал.

В грі не можлива нічия, завжди хтось номер один, а хтось номер два. Ким був Ноа для Еллі важливе питання, відповідь на яке він шукає, немов старовинну реліквію. Це кохання було справжнім, чи брехнею для самого себе?