Несподівано для себе випала з творчого життя та цього блогу. Так само несподівано з'явився привід та бажання повернутися. Хочеться написати щось пафосне, типу: ... Історія одного безсоння ... Однієї п'ятниці замість Морфея прийшло Безсоння, до ранку не змогла заснути, о шостій на ганку відчула двний стан. Коли в голові туман, бо не спала та особисті пережвання викликали прискорене серцебиття... І тут йде потік слів, не керованй моїм мозком, я можулише писати. Тож в блозі тепер вірші, м'яко кажучи неочіковано для мене. Я зовсім початквець, прошу без критики, навіть супер конструктивної. Лікуючи депресію, не маю сил її приймати. Вдячна за розуміння! Прошу поділится емоціям, цікаво чи викликають мої творіння хоча б щось... https://surgebook.com/Muse_of_dream/poem/muza https://surgebook.com/Muse_of_dream/poem/na-mezhi_tr https://surgebook.com/Muse_of_dream/poem/koli-bolit

Вітаю! Прохання від початківиці у письмі до тих, хто прочитає цей текст. Будь ласка, напишіть, на вашу думку: З ким Вона розмовляла на кухні? Хто такий Він? Буду безмежно вдячна !!! *** ..."Вже світає..." - подумала Вона дивлячись у вікно та одразу додала - "...край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає, тихесенько вітер віє…" Уривок з п'єси “Сон” Тараса Шевченко, який Вона вчила зі своїм дідусем в дитинстві. Кожний світанок, який Вона зустрічала на кухні, маючи не приємну бесіду з Ним, їй згадувалися ці строки. Це заспокоювало, здавалося зараз з'явиться дідусь і захистить її, тут маленьку дівчинку всередині, яка все ще боїться дорослого життя. Але поруч був лише Він, знову нагадуючи їй, якою невдахою вона стала, які мала таланти та знехтувала ними, як могла радувати свою сім'ю та бути взірцем “хорошої дівчинки”. Він частіше насуплений, серйозний, останнім часом не розуміє гумор, не посміхається, ніби йому вимкнули частину емоцій, чи він завжди таким був, Вона вже не пам'ятає. Зараз перед ним сиділа розгублена, заплакана молода жінка, без бажання жити, без коштів для існування, яка намагалася захиститися від потоку його слів, кричала аби Він її почув. Та, як завжди Він чув лише себе, бо точно знав, як треба жити такій дурепі, як вона. - Я тобі казав не звільняйся, потерпи ще, була хоч маленька, але зарплата. На які кошти тепер жити?!? - волав Він. - Я… Я більше не могла знаходитись в тій “божевільні”... - тихенько виправдовувалась Вона - Я вже сама, як божевільна, не сплю, не їм, не бачу сенсу… - Ой, ти і твої сенси, пошук себе та інша дурня… наслухалася “тренерІв”, “коучІв”. Думаєш вони хочуть тобі допомогти, вони лише заробляють гроші на таких дурепах, як ти! Слухай мене та виконуй! Станеш нарешті людиною, сім'я, діти, робота, як у всіх. Досить цих думок про реалізацію та призначення. Живи, як усі! - Та помри, як усі… - сказала Вона пошепки, відчуваючи, як ще частинка її душі померла, втративши надію. Вголос сказавши - Чому ти не можеш говорити зі мною спокійно? Може в чомусь я і дурепа, але я чую тебе, слухаю, готова спробувати… - Ооо, знову спробувати!? Діяти треба, дорогенька! Діяти! Через не можу, через хворобу, через твоє ниття! - Так, спробувати, бо мені потрібна твоя підтримка, а не “звинувачувальні лекції” з дванадцятої до четвертої ночі! - вона перейшла на крик та вибігла з кухні в сльозах… Він не погоджувався, що саме його критика призвела до депресії, яку Він не визнавав хворобою, так ото - красива назва для ліні. Що саме його сумніви та відсутність підтримки змушували її кожного разу опускати руки, здаватися, ставати відлюдницею. Бо Він же найближча для неї людина, Вона йому безмежно вірить та благає підтримувати, проявляти любов без звинувачення та постійної критики. Хто ж як не він… Він занадто близько, завжди поруч, коригує кожний її крок, оцінює кожну дію, думку, мрію. Порівнює з прийнятими стандартами та засуджує, коли Вона хоче виділитися, бути собою в першу чергу, а потім вже подобатися іншим. “- Не можна ставати білою вороною” - він вважає, що це смерть, що суспільство викине з комфортного життя, що оточення відвернеться, вона залишиться на самоті та в злиднях, на узбіччі життя. Він занадто близько, щоб Вона могла звільнитися та жити як хоче, бути ким хоче. Він частина її… Невже Вона пов'язана з ним навіки!? ***

Жила-була Вона... З самої утроби матері не хотіла Вона жити в цьому світі. Якось не вписувалася в загальну картину. Як кажуть "не від світу цього" чи "не з цього світу". Кожен день був схожий на тортури. Тож Вона тікала в інші світи через книжки та фільми. І ось одного разу - вже не юною дівчиною, а в тридцять рочків. Усвідомила Вона, що ось воно її народження. Але народитися в тридцять, то вам не жарти! Суспільство вже багато вимагає. Мала встигнути "то, сьо, п'яте, десяте" , а ти ... Ти ж доросла, самостійна людина, а тут якби тільки народження. Ото "дурна"! Та ось нарешті - закінчилися родові шляхи трансформації. Вона пережила біль та розчарування. Витратила багато часу впусту, економія грошей ще та халепа. Отримала досвід - щоб він здох. Залишила позаду молодість та мудаків. Зараз Вона живе з собою в мирі та "Я" знову перша буква алфавіту. Відпускає людей, які не приймають та повчають її. Будує кожну мить свого життя так, як потрібно їй. Та бажає помудрувати в останньому абзаці. Ми не маємо бути схожими один на одного. Ми не маємо проживати схоже життя. Ми не маємо однаково реагувати на одну ситуацію. Життя різнобарвне, то чого ж ми намагаємося відповідати "стандарту". Може я ще не письменниця та дивно пишу. Але я живу та насолоджуюся. Очікування від мене можна залишити при собі. Читачам бажаю жити у злагоді з собою та проявлятися у цьому світі!