Зал був заповнений шумом: крики вболівальників, дзін ланцюгів, глухі удари об мат, змішані із запахом поту, пива та адреналіну. Брудне світло кількох ламп освітлювало центр, де проходив бій. У колі стояв чоловік із татуюваннями  на руках та злісною усмішкою. Він явно насолоджувався видовищем, не підозрюючи, що його противник буде останнім, кого він побачить сьогодні в бою. 

Соло стояв біля рингу, поправляючи бинти на руках. Він був худорлявим, але кожен м'яз на його тілі був натренований, як сталевий канат. Легка усмішка грала на його губах, але в очах читалась впевненість. Він був не просто бійцем -    хижаком, який грав зі здобиччю. 

- ну що, красунчику, ти готовий? - прогарчав суперник

Соло посміхнувся заходячи на ринг.

- а ти? - кинув він, ховаючи погляд за тінню своїх опущенних брів.

Натовп завив від передчуття. 

Удари летіли швидко, глухо лунали по всій залі. Соло рухався як тінь: швидкий, спритний, невидимий аж до удару. Його суперник був більшим, сильнішим, але це не мало значення. Кожен його замах зустрічав порожнечу, а кожен удар Соло знаходив мету. 

За кілька хвилин бій був майже закінчений. Великий чоловік важко дихав, стоячи навколішки, кров капала з його розбитого носа.

 - давай, добивай якщо зможеш, - прохарчав він,намагаючись підвестися. 

Соло нахилився, сходив його за підборіддя і змусив дивитися собі у вічі.

- ніколи не говори зайвого, - сказав він холодно, перш ніж відправити суперник в нокаут одним точний ударом у скроню. 

Натовп заревіп, а Соло, навіть не обертаючись, залишив ринг. Для нього це було не так розвагою, як способом тримати себе у формі. 

Він зайшов у роздягальню, де двоє чоловіків вже чекали. Один із них виглядав розгублений, другий - нервовим. 

- ти знову взяв гроші із тих, хто ставив на бій? - спитав Соло, знімаючи бинти і не зважаючи на них. 

- та ми думали, ти не помітиш... - почав один чоловік, але його голос здригнувся, коли Соло підійшов ближче. 

- ніколи не думайте, що я чогось не помічу, - сказав він тихо, але в його голосі пролунав крижаний гнів. 

Він схопив хлопця за комір сорочки, змусивши того втиснутися в стіну.

- гроші на місце. Негайно!

Чоловік закивав, тремтячими руками витягуючи пачку купюр. Соло відібрав їх, кинувши на стіл.

- якщо Нік дізнається, що ви тут самі влаштували бізнес, - він нахилився ближче, - він не буде таким добрим як я. 

Коли він вийшов з роздягальні, його обличчя знову було спокійне, навіть веселе. Він був людиною, яка могла зачарувати. Його легка, майже лінива посмішка могла б сподобатися будь-кому, але з нею ховалась людина, яка тримала під контролем кожного довкола себе. 

Соло йшов вулицею, його рухи були розслаблені, як у людини, яка знає: їй нічого не загрожує. Якогось моменту задзвонив телефон. 

- що? - коротко відповів він.

- Нік питає де ти.

- ось я йду. Якщо його щось не влаштовує не мої проблеми, - посміхнувся Соло. 

На іншому кінці дроту почувся смішок.

- ти нариваєшся.

- я завжди нариваюсь.

Соло відключив дзвінок і звернув за ріг, де на нього вже чекала машина. 

У приміщенні вже сиділо кілька підлеглих Ніка, мовчки чекаючи на розпорядження. Атмосфера здавалася важкою, ніби повітря просочилося напругою. Офіс був освітлений приглушеним світлом на масивному столі. Соло увійшов впевненою ходою, трохи лінивою, ніби йому все одно, і недбало кинув кепку на один із стільців. 

- сідай, - кинув Нік, не зводячи очей від паперів. 

Соло посміхнувся але нічого не сказав. Він сів, закинув ногу на ногу, і чекав, доки Нік закінчить писати. 

Бос підняв погляд, обвів усіх, хто сидів очима і сказав:

- учорашня історія з чиновником - це лише початок. Тепер у нас є шанс взяти його території, отже більше грошей, більше влади. Це те, до чого ми давно йшли.

Його голос був рівним, але в ньому звучала загроза, яку кожен у кімнаті розумів без зайвих слів. 

- У чиновника був бізнес, який невдовзі почне привертати увагу. Мені потрібно, щоб ви все перевірили чисто, без шуму. Соло, ти візмеш людей і поїдеш у район Марсден. Там його колишні шістки досі сидять та не розуміють, хто тепер головний. Твоє завдання пояснити їм це. 

Соло напружився, задумливо дивлячись на Ніка.

- і як ти хочеш, щоб я це зробив? На словах чи з кулаками?

- на словах, - відрізав Нік. - Поки що. Але якщо хтось посміє поставити під сумнів, що тепер ми тут керуємо, тоді можеш виявити свою... - Нік зробив паузу, - винахідність. 

Соло посміхнувся, кивнув і вставши, поплескав себе в долоні, ніби вже готувався до роботи. 

- чудово, тоді я пішов.

- спочатку вислухай  мене до кінця, - різко зупинив його Нік.

Він жестом вказав решті вийти з кабінету. Чоловіки піднялися, мовчки кивнули і покинули кімнату, заливши Ніка і Соло наодинці. 

Як тільки двері зачинились, Нік підійшов до Соло і тицьнув пальцем йому в груди. 

- тепер скажи мені, якого біса знову поліз на ринг?

Соло трохи подався назад, але не прибрав виразу легкої усмішки.

  - я ж тобі казав, я тримаю все під контролем. 

- під контролем? - Нік ступив ближче, тицьнувши пальцем тепер у його чоло. - Тобі всі мізки на твоїх боях відбили ? Ти розумієш, що був на іншому боці міста? На моїй території! Якщо тебе там помітять і дізнаються, що ти пов'язаний зі мною, всі наші плани підуть до біса. 

Соло на мить спохмурів, але відразу повернув на обличчя свою фірмову посмішку.

- Нік, ніхто нікого не впізнає. Я був там просто як боєць. Не як твоя права рука. 

Він спохмурів, його голос став нижчим і холоднішим.

- ти моя права рука, навіть якщо ти сам цього не усвідомлюєш. А я тримаю тебе в тіні. Ти моя страховка. Ти моя таємна сила. Якщо ти так продовжуватимеш, ми обидва можемо втратити все. 

Соло задумався, потер перенісся, але зрештою кивнув. 

- гаразд, я зрозумів. Більше жодних боїв.

- краще так, - Нік повернувся за свій стіл і сів. - Ти потрібен мені зараз у найкращій формі. Завтра візьми людей і вирушай у Марсден. І жодних імпровізацій, зрозумів?

Соло розвернувся до виходу, поправляючи куртку. 

- ясно, бос.

Коли він майже вийшов, Нік тихо додав:

- і пам'ятай, Соло... Я тримаю тебе в тіні, щоб захистити. Не змушуй мене шкодувати про це. 

Соло зупинився на мить, обернувся, посміхнувся трохи ширше і не кажучи ні слова, вийшов з кімнати. Коли двері зачинились, Нік залишився сидіти, дивлячись на порожнє крісло навпроти. У його очах пробігла тінь глибоко захованого - жалю, яке він не дозволив собі показувати. 

        Поліцейська ділянка жила своїм звичайним життям - телефони дзвонили, патрульні перемовлялися, і в повітрі стояв запах дешевої кави. Але сьогодні все було інакше. У конференц-залі зібралися оперативники, які сиділи за довгим столом, а біля дошки завішаної фотографіями та паперами, стояв Майкл Стоун.

Майкл був у своєму звичайному вигляді: строгий чорний костюм, трохи скуйовджене волосся і задумливий погляд. Він керував цим віділом  уже майже 10 років, і за цей час ніхто не засумнівався у його професіоналізмі. Тепер він мав розібратися з перший великим вбивством за довгий час - смертю Віктора Морріса, одного з найвпливовіших чиновників у місті. 

Стоун вказав  маркером на фотографію Морісса, прикріплену до дошки. 

- Віктор Морріс, 52 роки. Один із головних гравців у міській адміністрації. Вбитий учора ближче до вечора, у власному кабінеті. Постріл прямісінько в серце, чисто, без слідів боротьби. 

Він обернувся до офіцерів, які сиділи за столом.

- хто хоче сказати, що тут все просто? - саркастично кинув він, обвів поглядом мовчазних співробітників

- камери спостереження нічого не написали, - сказав один з новеньких поліцейських. Його голос звучав невпевнено.

- це ми знаємо, - перебив Стоун. - Хтось працював професійно. Питання, навіщо. 

Майкл знову повернувся до дошки, показавши маркер на схему зв'язків Морріса.

- Віктор контролював значну частину інфраструктури міста. Від його рішень залежали порти, транспорт і розподіл державних контрактів. Це не просто вбивство це удар по всій системі. 

- можливо, це помста? - припустив інший поліцейський

- можливо, - кивнув Майкл. - Але хтось не просто хотів позбутися Морріса. Цей  хтось уже почав рух, щоб зайняти його місце. 

- у нас є підозрювані? - спитав ще один голос із залу

Майкл зітхнув і подивився на папку з першими звітами

- Поки що ні. Але я певен в одному: за цим стоять не новачки. Це хтось із владою, ресурсами та серйозними намірами. 

Він кинув маркер на стіл і схестив руки на грудях. 

- нам треба з'ясувати, хто розпочав війну. А для цього почніть копати в оточенні Морріса. Кожна людина з якою він пересікався, кожна угода, кожне ім'я має бути у нашому звіті. 

Офіцери кивнули та почали розбирати завдання. Стоун залишився біля дошки, вдивляючись у її зміст.