Він бере склянку віскі, робить ковток і посміхається. 

Нік: У цьому місті всі продаються. Питання лише у ціні. 

Кабінет наповнюється звуком дощу, що б'є по склу. Його роздуми перериває стукіт у двері. 

Підлеглий: Сер, ми маємо проблеми. Один з наших людей почав ставити  надто багато запитань. 

Нік: Займайтеся. І щоб я більше не чув про проблеми. 

Підлеглий киває і йде. Нік знову бере склянку і дивлячись на місто за вікном, шепоче собі під ніс. 

Нік: Корумповане місто для корумпованих душ. 

               У просторному кабінеті панувала тиша. Легке світло настільної лампи падало на папери, розкидані по столу. На стіні цокав масивний годинник, їх монотонний звук різав тишу. Нік сидів у шкіряному кріслі, задумливо перебираючи папери. Його обличчя було спокійне, майже незворушне, але будь-хто, хто добре його знав, міг зрозуміти: він був в очікуванні. 

Двері кабінету прочинилися, і на порозі з'явився один з його підлеглих. Молодий чоловік, явно нервуючи, тримав в руках планшет. 

- щось термінове? - Нік підвів погляд, його крижані очі вкололи підлеглого, змусивши того застигнути на місці. 

- так, сер. Це... ви повинні це побачити, - голос чоловіка тремтів, але він змусив себе підійти ближче, протягнути планшет. 

Нік взяв пристрій, мигцем глянувши на екран. Але те, що він побачив, змусило його брови зрушити. Він натиснув "плей". Відео було погано знято: темна кімната, приглушені голоси, різкі рухи. Чиновник один з найвпливовіших людей у місті, насміхався, жбурляючи в обличчя дівчинці пачку грошей. Дівчина, що леть стояла на ногах, плакала, її голос тремтів від жаху. 

- досить, - сказав Нік, різко відключивши планшет. Його голос був тихий, але в ньому пролунала загрозлива сталь. 

Підлеглий проковтнув, боячись навіть підвести очі.

- коли це сталось? - запитав Нік, стискаючий планшет так, що пальці побіліли. 

- відео виклали кілька годин тому, у закритий чат. Ми видалили його, але воно встигло розійтися серед небагатьох...

- де він зараз?

- у своєму офісі, сер.

- добре, - коротко кинув Нік.

Він взяв пальто з вішалки і попрямував до дверей. За кілька хвилин Нік уже сидів у чорному седані. Водій, який звик до його наказів, навіть не спитав, куди їхати. Він знав: коли той мовчить, треба просто чекати. Сидячи на задньому сидінні, Нік знову включив відео. Його обличчя залишалось безпристрасним, але очі видавали бурю, що кипить усередині. Він дивився на покидька, який нахабно сміявся, зі сліз дівчини.

- Ублюдок, - промовив він

 Коли машина зупинилась біля офісу будівлі, Нік вийшов, навіть не чекаючи, поки водій відчинить йому двері. Він йшов впевнено, не оглядаючись, його пальто майоріло на вітрі, а на обличчі була та сама маска абсолютного спокою, яка лякала більше, ніж будь який гнів.

На вході до будівлі зупинив його охоронець.

- вибачте, сер, але...

Нік навіть не глянув на нього. Його голос пролунав рівно, але так, що чоловік відразу замовк:

- ти хочеш мене зупинити?

Охоронець зблід і тут же відійшов. Нік пройшов повз, ніби його там і не було. У його голові був лише один образ: чиновник, його оличчя, його голос. Він не збирався говорити, не збирався погрозжувати. Сьогодні не буде ні попереджень, ні шансів. Ті хто порушив кодекс Ніка, більше не існують в цьому світі.  

        Кабінет був темним, освітленим лише кількома тьмяними лампами. У повітрі лунав запах дорогих сигар, сморід прогнилих амбіцій і нечистих справ. Чиновник сидів у кріслі, його обличчя приховували тіні, але сміх у його голосі був чутий навіть у цьому похмурому місці. Він не чекав на цю зустріч, але був упевнений, що зможе вийти із ситуації, як завжди. Він був досить впливовий, його зв'язки сягали далеко, і ніхто не міг взяти його за горло. 

- Ви ще не зрозуміли, з ким маєте справу, - сказав він, проводячи поглядом по фігурі людини, що стоїть перед ним. - Я можу вас вбити. Я маю все.  

Відповіді не була. Лише кроки. Важкі та спокійні.

Коли постать Ніка вийшла з тіні, обличчя чиновника на мить змінилося. Він зрозумів, збагнув хто це був. Але було вже запізно. 

Нік не сказав ні слова. Він спостерігав за ним, не виявляючи жодних емоцій. Він уже давно не відчував жодного жалю. В його очах була тільки яскрава холодна рішучість. Він знав, що требе було зробити. Нічого не залишалося, як забрати його. За те, що він скоїв. За усі його злочени. І його погляди,  його слова, які постійно прикривали його мерзенні вчинки, тепер нічого не означали. 

Чиновник підвівся, зробивши крок назад, і спробував приховати страх, посміхаючись:

- ти серйозно? Ти думаєш я не піду від тебе? Що ти можеш зробити ? Ти вб'єш мене, і це все розвалиться. Я твій кінець! 

Нік не відповів. Він був вже близько. В руці пістолет. Він глянув на чиновника, стримуючий подих. Той продовжував говорити, сподіваючись, що його слова зможуть вплинут на нього. 

Той вистріл. Один, короткий, точний постріл. Куля пронизала серце чиновника, його тіло завмерло на декілька секунд, потім звалилось на підлогу, залишивши за собою лише брудну калюжу крові. Обличчя чиновника завмерло у виразі, який було важко зрозуміти: чи це було усвідомлення своєї безвиході чи спроба засудити того, хто вбив його. Тільки не розкаяння. 

Нік стояв, не рухаючись, з пістолетом в руці. Він не відчував нічого, окрім холодної порожнечі.

Це був його власний акт правосуддя. 

                 Коли поліція увірвалась до кабінету, вони застали картину, яку потім журналісти назвуть холодним актом відплати. Чиновник сидів за своїм столом, відкинувшись на спинку крісла,  а дорогий костюм залитий дешевою кров'ю.  

- охреніти... - видихнув один з офіцерів, коли побачив мертвого чоловіка. 

Полковник Майкл Стоун, який очолював слідство, ступив у кімнату, одразу розуміючи, що це незвичайне вбивство. Він уважно оглянув сцену. Все виглядало обережно. Без слідів боротьби, без хаосу. Все вказувало на одне: хоч би хто це був, він знав, що робить. 

- хто повідомив? - запитав Стоун

- прибирнальниця. Вона знайшла його.

- камери спостереження?

- офіс мав камери, але за останні 10 годин вони чомусь відключені.

Стоун кивнув головою. Він звик до подібних "випадків".

- хто це? - запитав один із молодших слідчих, дивлячись на тіло

- один з найвпливовіших людей у цьому місті,  - відповів Стоун. - Ще вчора він давав інтерв'ю про важливість боротьби з корупцією, а сьогодні головний сюжет новин. 

 - знаєте, полковник... - почав офіцер тримаючи планшет із досьє. - Тут щось цікаве. Цей виродок був далеко не таким, яким хотів здаватися.

- що ти маєш на увазі? 

- знайшли заяву... Дівчинка сімнадцяти років. Написала, що він її згвалтував. - Офіцер сповільнився, нервово - проковтнувши. - Ще знайшлись докази, що він намагався зам'яти справу, погрожуючи сім'ї та знищуючи докази. 

Стоун, який уже давно бачив всі сторони людської жорстокості, тяжко видихнув. Він підійшов ближче до тіла, наче вдивлявся в обличчя мертвого чиновника. 

- отже хтось вирішив помститися за неї.

Один з офіцерів не витримав і випалив:

- може, й правильно зробив, - але помітивши погляд Стоуна, одразу замовк.

- нам не судити, - жорстко відповів полковник. - Наше завдання - знайти того хто це зробив.    

В кабінеті нависла напружена тиша. Усі знали, що вбивство такої людини викличе бурю. СМІ швидко розкопають скандал, і слідству доведеться працювати під нескінченним тиском. 

          В цей час в іншому місті Нік сидів за своїм столом. Він спокійно пив віскі, дивлячись у вікно. На столі перед ним лежав телефон, який він ігнорував останні двадцять хвилин. Коли екран засвітився знову, Нік взяв трубку.

- це твоїх рук справа? - голос, на іншому кінці був рівним, але відчувалась напруга. 

- ти думаєш я залишив би сліди? - спитав Нік спокійно.

- його смерть викличе хвилю. Це не просто хтось.

- я знаю хто він був. 

Нік поставив склянку на стіл і не прощаючись, скинув дзвінок. Він знав, що поліція розпочне рослідування. Знав, що чиновника оплакуватимуть, а заголовки в газетах вийдуть із гучними фразами про" трагічну смерть". Але він не шкодува про вчинене.

За хвилину до кабінету зайшов його підлеглий.

- Сер, його ім'я вже на кожному каналі. Усі гадають хто це зробив. 

- чудово нехай гадають, - відповів Нік дивлячись в свої записи.

Але потім він підняв погляд на помічника, його обличчя столо серйозним.

- де Соло?