Соло зупинився біля входу, оглянув все довкола так, начебто оцінював товар на ринку. Його погляд затримався на дівчині, що танцювала, потім перейшов до барної стійки, і він, не поспішаючи, попрямував туди. Його кроки видавали глухий стукіт по дерев'яній підлозі, а охорона за ним крокувала майже безшумно.
- що питимеш? - спитав бармен, помітивши незнайомця в дорогому костюмі.
Соло задумливо оглянув ряди пляшок, ніби підбираючи щось ідеальне.
- віскі з льодом, - спокійно відповів він і сів на високий стілець, недбало кинувши погляд на присутніх у залі.
Бармен швидко налив замовлення. Соло підняв келих, подивився на янтарну рідину, але пити не став. Натомість він поставив його на стійку і трохи повернув голову вбік, помітивши як до нього наближається міцний чоловік з виразом явного невдоволення.
- Гей, ти хто такий? - грубим голосом спитав чоловік, підходячи ближче.
Соло повільно повернувся до нього, спершись на стійку. Його пальці ковзнули до сигарети, яку він плавно дістав із внутрішньої кишені піджака. Клацання запальнички пролунало в повній тиші, що здавалась неможливим в цьому гуркітливому місці. Він затягнувся, випустив хмару диму прямо в обличчя чоловікові і сказав:
- Ніка знаєш?
Чоловік насупився, трохи відступивши.
- знаємо. І що? Ти хто взагалі?
Соло нахилився трохи ближче, його голос був майже пошепки, але досить гучним, щоб всі поряд почули:
- тепер Нік тут усім керує.
Чоловік пирхнув, але не встиг відповісти. Соло, так само повільно, взяв келих зі стійки і не змінюючи виразу обличчя, з силою розбив його об голову співрозмовника. Скло з глухим дзвоном розлетілося на уламки і чоловік похитнувся, схопившись за голову.
Бар, завмер. На мить навіть музика, стала тихішою.
- якщо у когось є питання, кажіть зараз, - сказав Соло, струшуючі невидимі пилинки з манжету.
Інший чоловік, що сидів за столом неподалік, підвівся, дивлячись на Соло з явною злістю.
- ти занадто борзий для того, хто ще живий, - кинув він, зробивши крок уперед.
Соло повільно повернув голову, його очі звузилися. Він затягнувся сигаретою, потім видихнув дим і промовив:
- це правда. - Він зробив паузу, щоб його слова осіли. - Але я ще живий.
Його охоронці зробили крок уперед, але Соло підняв руку, зупиняючи їх.
- розслабтеся. Тут ніхто більше нічого не скаже. Адже правда? - Він повернувся до бару, де бармен стояв, завмерши з пляшкою в руках. - Долий віскі.
Соло допив свій напій, кинув кілька купюр на стійку і розвернувся, прямуючи до виходу.
- передайте всім: Нік тут головний. Не мені повторювати, - сказав він через плече, зникаючи за дверима.
Соло, прикурюючи сигарету, неквапливо вийшов із бару. Прохолодне повітря приємно прохолодило обличчя після тягучої атмосфери всередині. На вулиці було жваво: перехідні люди поспішали у своїх справах, повз гуркотіли машини. Він поправив комір пальто, коли несподівано відчув легкий поштовх. Хтось буквально зачепив його плечем на ходу, але без навмисної грубості.
- ой, вибачте! - молодий голос промовив майже одразу.
Перед ним стояв хлопчина років двадцяти п'яти, в легкій куртці, з розпатланим волоссям і круглим обличчям, в якому читалась доброзичливість. На носі акуратні окуляри, а в руках притискав до грудей якісь папери, ніби боявся, що вітер їх рознесе.
- нічого, - відповів Соло, окинувши його коротким поглядом.
Молодий чоловік трохи вклонився і не затримуючись, поспішив далі, акуратно лавіруючи в натовпі. Соло затримався на мить, проводжаючи його поглядом.
Хлопець був простий, майже непомітний. Надто вже акуратним. Надто безневинний для цього району. В іншому контексті він міг би зійти за якогось стажера з офісу. Нічого особливого, але чомусь погляд Соло ковзнув його спиною, відзначаючи впевнені, хоч і поспішні кроки.
"-Біжи далі, герою, - буркнув він собі під ніс, не надаючи значення цій зустрічі.
Того ж вечора ...
Зал був на межі вибуху. На рингу йшли бої, а в повітрі стояла напружена атмосфера, наче кожен удар - це шанс вижити або залишитися в тіні. Соло спостерігав за всім з кута, ховаючись у тіні. Він не планував тут затримуватися, але цікавість не відпускала. Це незалежна територія, яку ніхто не контролює, і бійці з різних куточків міста приїжджають, щоб довести свою силу.
На рингу змінюються бійці. Натовп оживає, коли оголошують нову партію. Соло ліниво підіймає погляд, але відразу завмирає. Молодий хлопець, худорлявий, але підтягнутий, із впевненою ходою виходить в центр, де суддя викрикую ім'я "Еваааан". Це він, той самий з ким Соло випадково зіткнувся біля бару.
Соло прижмурився, відчуваючи, як щось у цьому бійці зачепило його. Він дивитися як Еван впевнено рухається, вичікує момент, щоб завдати точного удару. То був не просто новачок, він був небезпечний. Це не збіг, він не міг бути звичайний бійцем.
Після того як бій завершився, супротивник повалений. Еван стояв на рингу, важко дихаючий, але з непохитною впевненістю. Натовп знову ревів, але Соло помітив, як до нього підійшла жінка з яскраво - червоними губами, і з кокетливою посмішкою. На її обличчі було ясно видно, що вона хоче забрати цього хлопця до себе. Соло посміхнувся, ковзаючи поглядом по її вбранні. Вона явно з якоїсь дрібної банди, вербує бійців для своїх цілей.
Жінка посміхнулась, підійшла до Евана і ніжно поклала йому руку на плече.
- ну що, красунчику, хто тебе сюди привів ? - її голос м'який, але в ньому була прихована загроза.
Евана не відразу відреагував, його погляд був розсіяним, втомленим.
- ніхто...просто сюди зайшов. Бої - це не моє, - сказав він намагаючись відійти.
Але вона не відступила. Жінка нахилилась до нього ближче, її очі блиснули.
- ти помиляєшся красунчику. У нас тут можна стати кимось, - її рука ковзнула по його грудях, і Еван трохи відсторонився, його очі замиготіли.
Соло спостерігав за ними, ховаючись у тіні. Він знав, що це її гра, і що вона не відступить, доки не отримає те, що їй потрібно. Він вирішив втрутитися. Підійшов до хлопця і не промовивши ні слова, схопив його за руку, різко потягнувши до себе. Жінка відразу помітила його, і її обличчя завмерло.
- пробач, люба, вже пізно, - спокійно сказав Соло, не зважаючи на її погляд. Еван трохи розгубився, не розуміючи, що відбувається, і навіть хотів вирватися.
- що ти ... - почав він, але Соло не дав договорити далі.
- ти переодягайся. Ідемо, вип'ємо, поговоримо. - спокійно промовив Соло, при цьому його погляд був зосередженим як завжди.
Жінка обурено зробила крок назад, її очі горіли люттю.
- ти що, з глузду з'їхав? - голос був різким, але Соло лише глянув на неї похмурим поглядом, не даючи приводу продовжувати.
- він зі мною !
Між ними підвищується напруга. Еван переводить погляд із Соло на жінку, явно не розуміючи, що робити.
- гаразд, годі цирку, - кидає він. - Хто ти взагалі такий, щоб ...
- поговоримо пізніше, - перебиває його Соло. Потім кидає жінці коротке повідомлення: - ти все зрозуміла ?
Вона пирхає, відвертаючись.
- забирай його, коли так треба. Але наступного разу за ним прийду я.
Соло посміхається куточком рота.
- спробуй.
Еван, все ще здивований, кидає на нього швидкий погляд.
- я що, твоя власність ?
Соло сміється.
- поки що ні. Але якщо не хочеш неприємностей, йди переодягайся. Я ж сказав, вип'ємо, поговоримо. Бо ти мені цікавий.
Еван хитає головою, але все ж таки йде до роздягальні.
- безглуздий вечір, - бурмоче він собі під ніс.
Соло залишається чекати, перебираючи в руці сигарету.
Еван зайшов у роздягальню, озирнувся. Порожньо, лише слабке світло лампи падало на старі шафки та підлогу, засіяну пилом. У тиші кожен його рух здавався гучнішим. Він підійшов до лавочки, яка стояла майже в самому кінці роздягальні, і дістав телефон. Декілька швидких рухів пальцями, номер набраний. Дзвінок і на іншому кінці лінії з'явився звук з'єднання.
- так, - коротко сказав він. Його голос був тихим, стриманим. Він слухав, кілька секунд мовчання, щось запитали. Він відповів із легким роздратування, але не втративши контроль.
- окей. - дзвінок обірвався, і тиша знову охопила кімнату.
Його руки трохи тремтіли, але він швидко взяв себе в руки, глибоко вдихнувши. Він глянув на двері, але нічого не змінилось. Він відчув як напруга всередині трохи слабшає, і нарешті підвівся. Скинувши рушник з плеча, він попрямував до виходу, без зайвих емоцій, як завжди впевнений у своєму наступному кроці.