"Щось не зрозуміле..."
В мене до нього щось не зрозуміле… Ні слово, ні звук, Та ніби між нами невидимий рух. Погляд ловлю, і серце тремтить, А розум питає: навіщо болить? Не кличу, не знаю, чи хочу, чи ні, Та думки про нього — мов зорі в мені. Забути не можу, тримає в мені Те щось незрозуміле — і в снах, і в житті. Він — ніби ближній, і ніби чужий… А я все мовчу — і в думках знову з ним. Я думала — пройде, розчиниться в дні, Та з кожним ще більше живе він в мені. Сама собі брешу, ховаюсь в словах, А серце кричить про нього в думках. Це більше, ніж просто хвилинне тепло, Це те, що без нього в мені не жило. Зізнаюся тихо — нехай без прикрас: Мабуть, покохала… хоч і вкрай не на час.
2025-04-06 15:43:16
1
0
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3645
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12966