Голуб .

Михаил Петровский

Голуб опустивсь iз неба, На вiдстанi руки, I святий дух зiйшов на мене, Огорнув крильми, Стало затишно й спокiйно, Оселився мир, Розтупились темнi сили, Зупинився вир, I почув я в собi голос, Рiдний.не чужий, Не впаде iз тебе волос, Сину дорогий, Ти блукав в пiтьмi i хащах, А я звав.шукав, Сину блудний мiй.пропащий, Де ж ти пропадав, Та тепер вже не губися, I за мною йди, Коли хочеш пить.напийся, Животворноi води, I вода жива.родюча, Потече тодi, Переможе прiрви й кручi, У твоiм життi,,,

2020-01-02 19:48:52

0

Схожі вірші

Всі

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

52

39

1568

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11209