Apocalips
Mémé Paradoxx
Viens dans mes bras Tiens ma main Montre-moi ton visage Peux-tu entendre mon cœur ? Serre-moi bien fort Je serai avec toi Toujours Et quand les étoiles tomberont Que le soleil se lèvera Pour la dernière fois Je serai là Tu seras là Dans mes bras. Mémé
2022-11-22 16:45:34
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Mémé Paradoxx
@Perdix mercii
Відповісти
2022-11-22 17:04:28
Подобається
KAYSEE
Oww le poème est si doux
Відповісти
2022-11-23 15:24:35
1
Mémé Paradoxx
@KAYSEE ☺️
Відповісти
2022-11-23 17:16:12
1
Інші вірші поета
Un trou dans mon cœur Colère désespérée Humeurs Indifférence
Інші поети
Khadeejah_Mansur_
@Khadeejah_Mansur_
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15830
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11417