Confiance
C'est quoi la confiance ? C'est dur. × C'est croire que son amour subsistera quand il te connaîtra, quand il saura. C'est ne pas penser à lui comme un étranger C'est accepter lui donner une place dans son coeur C'est ne pas avoir peur de son regard sur soi C'est donner aussi quelque chose de soi-même C'est se rendre faible et fort C'est rencontrer réellement l'autre C'est prendre appui sur lui C'est livrer ses peines et ses angoisses C'est être vrai avec soi pour lui C'est avoir cette espérance inextinguible et ce sentiment de sécurité × C'est la douleur aussi, douleur abyssale, Car plus la confiance est grande et plus la trahison déchire et blesse.
2021-06-01 07:12:17
7
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Un_Reve_De_Liberte
@ Mémé Paradoxx tant mieux pour toi alors!
Відповісти
2021-06-01 17:14:57
1
Pavla Golstein
Magnifique
Відповісти
2021-06-25 14:07:28
1
Mémé Paradoxx
Відповісти
2021-06-25 14:14:42
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12546
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2938