Darling
Mémé Paradoxx
Quand la lune pose Ses rayons sur ton sourire Si tu pouvais m'emporter Avec toi Si seulement Santal et lavande Dessinés dans mon cœur Ne me rappelaient Sans cesse Le temps qui s'étire Combien tu me manques Intrigante Fascinante Nos âmes semblent Fondues d'un même éclair Mais j'ai peur Que ce ne soit qu'un rêve De me réveiller un matin Brusquement L'impression tenace Que c'est un malentendu Une allumette Que j'ai frottée Sans savoir Que le feu brûle Mais si tu pars Reviens Je ne veux rien effacer Je ne veux pas t'effacer Mémé
2022-12-27 22:25:12
5
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Mémé Paradoxx
@Perdix mercii ☺️
Відповісти
2022-12-28 10:29:05
Подобається
lys
C'est magnifique oh la la 🤩
Відповісти
2022-12-30 10:24:31
1
Mémé Paradoxx
@lys merci beaucoup !
Відповісти
2022-12-30 10:26:49
1
Інші вірші поета
Une espèce d'au revoir Colère désespérée Sage Chêne Gouttes D'Amort
Інші поети
Amareto
@Amareto
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15863
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11448