Visage
Perdix
Elle est toujours aussi lâche. Et dans le noir elle se cache. L'obscurité est son amie, Les projecteurs, ses ennemis. Pour disparaître : tour de passe-passe. Ou une main plaquée sur la face Ses mots ne sont que des murmures. La discrétion est son armure. De peur qu'on fixe sa figure, En silence elle longe les murs. La pauvre a déjà tout subi, Les insultes, les moqueries. Malformation ou accident, Mais peu importe pour les gens Son triste visage meurtri, Est pourtant unique, et non laid. Mais il lui gâche tant la vie, Qu'elle n'existe plus pour de vrai.
2022-10-02 10:15:09
6
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Perdix
@lys merci ! :)
Відповісти
2022-10-02 12:10:54
1
KAYSEE
Tu écris vraiment bien :)
Відповісти
2022-10-02 12:45:47
1
ʏaʏa
Le dernier vers wow >>
Відповісти
2022-10-10 20:42:49
1
Інші вірші поета
Rumeurs Milles horreurs Rêve éphémère La vie, et la mort
Інші поети
Molly Walker
@mollywalker228
GannMorgana
@GannMorgana
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5393
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4469