Что делать теперь? Хоть скули

Андрій Лаврик

Что делать теперь? Хоть скули. К тебе не попасть мне в гости. Вчера задубевшей земли Я в яму швырнул три гОрсти. В разверзшейся пастью могиле Виднелась обивки синь. Лишь певчие хором выли: «Ныне и присно! Аминь!» Мир жизнь как свечу оплавил. Ты в ангельском хоре солируй, А нам поп обрюзгший гнусавил Крестясь: «Господи, помилуй!». А ветер шептал мне: «Худо». Туман был в лучах фиолетов. Ты в мире потерь, откуда Не купишь обратных билетов. Свой век на часах отмерь - Такая для всех награда нам. И память моя теперь Пропахнет тоской и ладаном. Но там - под землёй - тебя нет. И это всё ложь. Не так ли? Тела – только временный след. А похороны - спектакли. Бездумно. Грешно. День за днём Бежим, словно лошади в мыле. И лишь после смерти живём Во всех, кого мы любили.

2023-02-09 09:47:41

Інші вірші поета

КАК ЭРНЕСТ И МАРЛЕН В МАГАЗИН УПИРАЕТСЯ УЛИЦА Хорошие люди не пишут плохих стихов КАК ТАМ ПИШУТ В РОМАНАХ...

Інші поети

Любов Гаврищук

@lyubov_gavrishchuk

Svora

@Svora

Emily Prime

@Emily_Prime

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4661

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11208