ДИТИНСТВО
Андрій Лаврик
Палали зорі, та квітли айстри, Клубочок котик котив з-під лавки. В лісах дрімучих жили Чугайстри, Що їх боялися юні Мавки. У хащах мешкав Песоголовець, Вночі ще чули там Вовкулаку. І Лісовик – чистих душ торговець - Бродив, вдягнувшись у гольтіпаку. Товсті Болотник та Перелесник Творили справи свої огидні. Їх Світовид бив, як добрий месник, В запічку в когось ховались Злидні. Богатирі, Упирі та Відьми, Й могили, що залишили Скіфи. Ми вірили в це малими дІтьми, А значить – справжні були ті міфи.
2023-02-12 16:05:28
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Irynka Ukrainka
Дитячі казки і фантазії. Тому діти щасливіші.
Відповісти
2023-02-13 06:59:21
Подобається
Інші вірші поета
Мы упрямо становимся теми, кого боимся Элишка Каждый влюблённый на треть поэт По дороге в небо
Інші поети
Victoria H
@gl9victoria
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8928
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12012