І знову вибач. Що тобі ще?

Андрій Лаврик

І знову вибач. Що тобі ще? Якщо образив, то ненавмисно. Вже вкотре липень обмив дощем Старече тіло сумного міста. Я в цьому фільмі лише глядач, Що йде в кіно, ніби інші – в храми. Та клятий автовідповідач Торочить знову одне й те саме. Вже небо квітне рясним сузір’ям, Зірки яскраві, мов смолоскипи. Я йду самотньо твоїм подвір’ям І відчуваю, як пахнуть липи. Коли настане лиха година, І Землю виснажать суховії, Тебе любитиму. Це єдине, Що я в житті цім насправді вмію. Тебе чекатиму. Це останнє, Що сенс в житті надає поету. Якби не мрійники й не кохання, Господь давно б знищив цю планету.

2023-02-01 23:35:44

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Мартин ІДЕН

Чудово!

Відповісти

2023-02-01 23:59:04

Подобається

Інші вірші поета

LES POÈTES MAUDITS В ГОРИЗОНТ УПЁРЛИСЬ РЕЛЬСЫ АЙДАРЕД В гуще статусов ванильных

Інші поети

-Rayures

@Catalina_P

Харука Танака

@Shadow_of_flowers

Upavshii_Zakat

@Upavshii_Zakat

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12916

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

2177