КРІЗЬ АСФАЛЬТ
Андрій Лаврик
Солов’їне вранішнє щебетання, Сонячна пожежа по небокраю. Запах кави. Все це і є кохання. Іншого тлумачення не шукаю. Щоб за спиною міг я відчути крила, Бог створив красу твою досконалу. Перевести погляд мені не сила Всю дорогу з номеру до вокзалу. Ось далекий стукіт коліс лунає, Обриси вагонів стають певнішими. У купе бабуся нам натякає: «Пану й пані варто бути скромнішими.» В ритмі гіпнотично вікно тремтіло Сім годин до славного міста Лева. Ось тобі тверде як каміння тіло, Ось тобі душа моя кришталева. Ось, тримай підкорене моє серце. Якщо хочеш, можеш його спинити. Крізь життя бетон проростає все це. Так як крізь асфальт проростають квіти.
2023-02-07 11:11:35
1
0
Інші вірші поета
Прости БУДЬ ТЫ ОРЁЛ, ВОРОБЕЙ ИЛЬ ЩЕГОЛ ХУ И ТЫСЯЧИ ЖИЗНЕЙ ПОКАЖЕТСЯ МАЛО
Інші поети
Mark Fortis
@Mark_Fortis
Ruslana
@rock_ksolana
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2459
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283