ЛИСТIВКА
Поволі вона виростала із власного міста,
Як малюки виростають з дитячих светрів.
Струнка, мов сірник, та настільки ж легкозаймиста,
Вона опинилась під владою кілометрів.
Я вперше її зустрів на вокзалі, у серпні.
Засмага на шкірі креслила міддю ескізи.
Вона мала очі пекучі, майже нестерпні,
І сонцем Мадрида пахли її валізи.
І кожен, хто був у той час на міському вокзалі,
Дивився на неї з жагою, тамуючи спрагу.
Вона була боса. Тримала в руках сандалі
І збірку поезій, - на що я звернув увагу.
Таксисти її обходили стороною,
Шукаючи для поживи простішу здобич.
Й вона поділилася планами втечі зі мною.
Маршрут то був дивний: Берлін – Анкара – Дрогобич.
І ми смакували тепле, огидне пиво.
Під стукіт коліс нам пляшки танцювали в буфеті.
Так вечір підкрався до нас по-шпигунськи зрадливо,
І спеки хижак причаївсь на її сигареті.
А вже коли ранок умив квіти з клумби росою,
Я серцем почув її ніжну жіночу турботу, -
Напівжартома її шепіт: «Не хочеш зі мною?»
І відповідь: «Ні. В понеділок мені на роботу».
Про мене вона не забула навдивовижу,
Та іноді пише: «Привіт», - хоч життя її квапиться.
Я навіть отримав листівку із видом Парижу,
Як згадку про те, що зі мною ніколи не трапиться.
2023-02-01 20:29:21
2
0