MON IMPOSSIBLE AMOUR (МОЯ НЕВОЗМОЖНАЯ ЛЮБОВЬ)
Смогу ли я тебя забыть? Нет. Душа мертва, а тело – лишь склеп. Ты разожгла внутри меня свет. Но свет погас. И я теперь слеп. Я как из мультика - Слепой Пью. Пью – это имя, и оно же глагол. Что мне поделать? Раз тебя я люблю Больше, чем книги. Чем друзей. Чем футбол. Люблю тебя гораздо больше, чем жизнь. Жизнь без тебя – как без сюжета кино. Люблю сильнее, чем орёл любит высь. Я и не ведал, что так смертным дано. Но если любишь – то внутри тебя Бог. И ты – как он – то есть выходит – Творец. Прости, Родная, что я так и не смог Сложить нам песню двух влюблённых сердец. Сожжём последние меж нами мосты, На право встреч наложим вечный арест. Но знай, когда была со мной ты, Мир этот был не самым худшим из мест. Мне не судьба забыть тепло рук. Искры шампанского на дне глаз. Твой голос – именно его звук – Звучит во мне манящим эхом сейчас. У твоих губ был вкус вина и страстей, Чувственный мускус исходил от волос. Во взгляде жили десять тысяч чертей, Ну а ещё … с тобой так сладко спалось. Смотрю на фото. За окном уже ночь. На снимке мы. Смеёмся. Шутим. Живём. Я так хотел, чтобы у нас была дочь. И целоваться под осенним дождём. А если честно всё понять и принять, Ты – просто чудо, что случилось со мной. С тобой хотелось мне всю Землю обнять. Ну а теперь даже себе я чужой. Всё. Без тебя я буду равен нулю. Пустой. Обшитый мясом скелет. Ору в подушку, что тебя я люблю. И жду, когда уже наступит рассвет.
2023-02-04 07:06:59
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4840
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12390