НЕВИДИМКИ
Андрій Лаврик
Шляются по улицам люди-невидимки. На ж/д вокзалах много бродит их. Каждый день справляются по мечте помИнки В сумрачных подвалах мрачных и сырых. Сверстники «Айфонами» вновь снимают суши, Выклянчить под фото чтобы лишний лайк. Невидимки в ветоши прячутся от стужи. Своры – их соцсети. Свалка – их Клондайк. И пока прилавок от продуктов ломится, Их живот играет соло на трубе, Сами посудите, как тут не озлобиться? И не харкнуть в рожу склочнице судьбе. Невидимки посланы людям на проверку: Ты решил не видеть. Бродят на виду. Это просто ангелы с душ снимают мерку, А потом доносят высшему суду.
2023-02-08 09:28:03
1
0
Інші вірші поета
АETERNO TE AMABO КОГДА ТЕБЕ ПИШУ Мы встречаем людей, мы теряем людей Лето стало небылицею
Інші поети
dog 007
@dog_007
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1410
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524