Они приходят призраками снов
Андрій Лаврик
Они приходят призраками снов, И, говорят, являются к осадкам. Плывут в глубоководье лиц и слов, Подобные стремительным касаткам. Они глядят сквозь памяти туман - Как наказанье, или как подарок - Из предрассветной тьмы, когда дурман Последних снов ещё силён и ярок. И, оглушённый рёвом тишины, Мотив которой знаю наизусть, Выныриваю я из глубины Забвения и вновь дышать учусь. Слова пришли, потерян адресат. Ты забываешь лица, как предатель. Не потому ли грустно так глядят, Когда стоят беззвучно у кроватей? Все, в небесах обретшие приют, Умело маскируют письма снами. Навечно в нашей памяти живут, И умирают только вместе с нами.
2023-02-01 20:01:45
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Мартин ІДЕН
Круто!
Відповісти
2023-02-02 00:00:46
Подобається
Інші вірші поета
Я понуро бреду средь болот и топей №6 РОМАНС Я ХОТЕЛ СОЧИНИТЬ
Інші поети
Oh Sana
@hanine_writer
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2188
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12046